Свято-Троїцька церква – символ відродження духовності

Богуслав – величне місто на річці Рось. Ось вже понад 150 років одним із його символів є Свято-Троїцька церква.

У 1739 році була збудована Троїцька церква у Богуславі. Проте невдовзі вона почала занепадати і руйнуватися через нестабільний характер дерев’яного матеріалу. На протилежному боці від цього храму, на лівому березі Росі, у 1747 році звели Храм Святої Параскеви П’ятниці, який згорів під час квітневої пожежі 1826 року. Тоді і було вирішено на місці даного храму збудувати нову кам’яну Свято-Троїцьку церкву.

У 1833 році за ініціативи графині Олександри Браницької розпочалося будівництво нового храму. На постаті графині варто спинитися окремо. Олександра Василівна походила з давнього роду  Енгельгардтів, зокрема була тіткою Павла Енгельгардта – поміщика, кріпаком якого був Тарас Шевченко. Народилася у 1754 році у Білій Церкві.

У віці 21 року, у 1775 році, переїхала до Москви, де стала коханкою князя Григорія Потьомкіна. Князю дуже імпонувала молода дівчина, яка була його племінницею і невдовзі він зробив її  фрейліною імператриці Катерини II.

У 27 років, у 1781 році, Олександра вийшла заміж за Францішека Ксаврія Браницького – одного з найвпливовіших польських магнатів. Цей шлюб був за розрахунком: Катерині ІІ було важливо укладання шлюбів між поляками та російськими дворянами, Браницький шукав підтримки у цариці, розуміючи, що дні Речі Посполитої як держави лічені; для Олександри це був черговий виток її «кар’єри» і можливість безбідного життя з багатим чоловіком.

Як би там не було, але вони прожили разом 38 років, до самої смерті Браницького у 1819 році.

Після смерті свого чоловіка, Олександра Василівна почала розпоряджатися усім його  майном. І виділила на будівництво храму у Богуславі 15 тисяч рублів асигнаціями, також вона посприяла, аби Святійший Синод РПЦ та віряни Богуслава пожертвували 2 тисячі рублів. Пізніше церковники виділили ще 10 тисяч. Загалом було зібрано 27 тисяч, однак до необхідної суми не вистачало 4 тисячі рублів. Браницька була готова і далі виділяти кошти, але у 1838 році померла. Через це будівництво затягнулося.

Син графині Олександри – Владислав, як і батько, був католиком, тому йому була не цікава тема будівництва православного храму.

Вдалося збудувати лише фундамент і склепіння до вікон. На цьому будівництво було спинено до 1852 року, коли митрополит Київський і Галицький Філарет знайшов кошти на його продовження. Спільними зусиллями храм вдалося добудувати у 1861 році. У 1862 році церква була освячена на честь Святої Трійці.

Стиль храму

Церкву збудували у не властивому для української архітектури того часу стилі ­– пізнього класицизму. Увесь храм оточують колонади, які ведуть на вулицю. У центрі будівлі – ротонда (кругла споруда, яку оточують колони), її увінчує купол. Ротонда складається з двох частин: внутрішньої (сама ротонда) та зовнішньої (апсида (виступу будівлі), колонада і дзвіниця). На фасаді відвідувачів зустрічає чотириколонний портик тосканського ордера (колон).

Труднощі

Довготривале будівництво стало причиною виникнення тріщин на фасаді новозбудованої церкви. У 1866 та 1874 роках проводили капітальний ремонт приміщення, який через брак коштів вдалося закінчити лише у 1894 році.

Фактично церква у такому вигляді змогла проіснувати 23 роки, допоки у 1917 році не прийшли більшовики, які активно боролися проти релігії та віри. У 20-х рр. храм повністю закрили, всі цінності та коштовності вивезли на продаж. Церкву перетворили на склад для зберігання мінеральних добрив. Це негативно вплинуло на приміщення: підвищена вологість від селітри та мінеральних добрив призвела до руйнування стін, через що до сих пір церква потребує частого ремонту.

Відродження

Зі здобуттям Україною Незалежності у 1991 році припинилася майже 70 літня атеїстична політика і віряни знову могли без остраху ходити до церкви. Громада Богуслава почала домагатися повернення церкви у своє користування. На початку 2000-х років храм знову запрацював. Ентузіастам та вірянам вдалося відновити розписи, які були зроблені у нововізантійському стилі. У 2008 та 2012 роках був здійснений капітальний ремонт церкви, що позитивно вплинуло на її функціонування.

Даний храм – це символ віри, адже подібно Свято-Троїцькій церкві відновилося релігійне життя в Україні після 70 років більшовицької диктатури.