«Мене запрошували в Аргентину, але хіба я можу залишити Україну?!»

Юрій КИРИЧЕНКО – голова Білоцерківської районної партійної організації Аграрної партії України, керівник Товариства з додатковою відповідальністю «Василівське». Вже 17 років піднімає село Василів, яке раніше вважалося безперспективним. Сюди на постійне місце проживання переїхав із столиці, з дипломами спеціаліста факультету інформатики і обчислювальної техніки Київського політехнічного інституту  та банківської справи Міжнародного університету фінансів. У Києві  займався будівельним бізнесом. А тепер на відмінно опанував на практиці  сільськогосподарську науку.

Василів – одне з найменших сіл Білоцерківського району, нині входить до Узинської ОТГ. З багатою історією. У ньому проживали українці, євреї, поляки, функціонувало три конфесії. Юрій Васильович дослідив, що за часів Римської імперії тут була перевалочна база. В історичних картах знайшов таверну.

З приходом сюди Юрія Васильовича село  отримало друге дихання. «Я вивчав історію колишньої артілі «Жовтень», – говорить підприємець. – Знайшов у документах схеми полів, культури, які на них вирощували. Багато десятків років тому господарювали не гірше, ніж зараз. Але на початку 90-х років минулого століття стався занепад. Ми прагнемо повернути принаймні садівництво, землі, які були закинуті – окультурити. Нині маємо в активі 130 га орної землі і 100 га садів. Сади – яблуневі, горіхові, плантації малини та смородини – наша гордість і перспектива, довгострокова інвестиція».

ТДВ «Василівське» є членом Торгово-промислової палати України. У Василів приїжджають за досвідом аграрії з багатьох країн. Делегація з Аргентини, побачивши, як тут господарюють, запропонувала Юрію Кириченку зайнятися садівництвом на південоамериканській землі. Але від  привабливого запрошення відмовився: моє серце належить моїй Україні! Хоча його деякі друзі, партнери по бізнесу поїхали у пошуках кращої долі в європейські країни. Юрій Васильович будує у Василеві свій закордон, хоча в нинішніх умовах це дуже непросто.

З його легкої руки у 2011 році почали закладати горіховий сад. Окремі дерева вже плодоносять. Їм складає, висловлюючись образно, конкуренцію старше покоління  із 24  горіхів, яких можна зарахувати до унікальних, віком понад 40 років! Їх планує глибше дослідити в науковій роботі. «За 17 років я не бачив жодного підмерзання горіхів, – продовжує мій співрозмовник. – Вони гарно витримують нашу кліматичну зону, добре плодоносять, мають розмір більше середнього…».

Два роки підряд сад поповнюється знаменитою сортовою сливою «Трудівниця Млієва», яку вивели фахівці Інституту помології  ім. Л. П. Симиренка у Млієві Черкаської області (нині, після реорганізації, дослідна станція, – прим. ред.). Вона має чудові смакові якості, дуже добре підходить для виготовлення в’яленої сливи і чорносливу.

На площі 17 гектарів розкинулися плантації смородини. Тут вже вийшли на промисловий збір ягоди. Але вона поки що є збитковою. Якби на смородину існувала дотація, тоді інша справа. Державна підтримка є лише в розрізі закладання садів. А ось найближчий наш конкурент Польща активно підтримує своїх фермерів в цьому питанні.

Вихід на зарубіжні ринки – через переробку

За словами Юрія Васильовича, єдиний вихід – переробка продукції садівництва, яка створить нові робочі місця, додану вартість. Без переробки садівництво – це утопія. Ми вже придивляємося, яке для цього обладнання закупити.

Що можна переробляти? Фактично все! З ягоди смородини можна готувати варення, джеми чи концентрат. У перспективі планують виготовляти фруктові вина, на які стабільно високий попит.

Горіх також потребує переробки, оскільки продавати його цілим невигідно. Треба лущити, сортувати, шукати цікаву упаковку. У Юрія Кириченка є заповітна мрія: виготовляти горіхове варення. Це дуже цінний продукт з високим вмістом йоду, якого дуже не вистачає нашому організмі. Він є незамінним продуктом для молодих мам, вагітних. В Україні його поки що ніхто не робить.

За кордоном чекають на високоякісний  продукт, – продовжує Юрій Васильович. – Ми націлені на гарну перспективу – вже пройшли фіто-санітарну перевірку, митну акредитацію, готуємося до екологічної сертифікації. У цьому плані спокійні – не використовують жодних хімікатів. Вітамінну продукцію господарства можуть споживати діти.

Село чекає молоді кадри

Одним із найскладніших залишається кадрове питання. Вже декілька років вакантною є посада агронома по садівництву. Село потребує  молодих кадрів з вищою освітою і в галузі переробки продукції. На них вже чекає житло – тут звели гуртожиток на 40 місць. Юрій Кириченко запрошує: приїжджайте! І обіцяє: буде переробка – будуть і європейські зарплати!

А ось із кадрами механізаторів немає гострої проблеми. Часто сам Юрій Васильович сідає за трактор. Каже, це нормально для керівника, котрий вміє працювати на всіх видах техніки,  повинен її знати.

«Бізнес у нас незахищений»

«Бізнес, на жаль, у нашій країні незахищений, – констатує Юрій Кириченко. – У 2002 році відбулася рейдерська атака на господарство. І зараз відбувається захоплення землі. Чиновники обласного управління Держкомзему роздали воїнам АТО 52 га земель резервного фонду. Вони підставили людей, яким цю землю виділили, зіткнули їх лобами з нашим підприємством. Зараз іде судовий процес. Це ненормально, коли чиновники  допускають собі такі речі, і не несуть за це відповідальності. Взагалі, у високих владних кабінетах сидить багато непрофесіоналів, які тільки прагнуть набити грошима  власні кишені.

Дрібний і середній сільськогосподарський бізнес фактично лежить. Чи зможете ви відкрити, маючи двох-трьох корів, сироварню? Велика проблема! Я був в Німеччині, де зовсім інші правила гри і розцінки. Там у профільному міністерстві надають справді кваліфіковану допомогу при відкритті підприємства, купівлі техніки, банки пропонують кошти під 0,5 відсотка. А в нас і у 20 відсотків не вкладешся. Який бізнес витримає таке навантаження?  Чи є наше Міністерство аграрної політики та продовольства помічником аграріїв? Ствердно не можу відповісти».

Юрія Кириченка хвилює міграція молоді за кордон. Каже, дуже прикро, що виїжджають активні, здібні, талановиті. Сам особисто бачив, як до автобусного вокзалу Кракова регулярно прибувала молода робоча сила з України. А кадри – це рушійна сила, це прогрес держави.

Та попри все він залишається оптимістом.