Вірю в перемогу українського війська – Євгеній Кривокульський

Євгеній Кривокульський мешкає у Баришивці протягом усього життя. Тут закінчив школу, потім вчився на електрозварника у бориспільському училищі, після чого протягом 2001-2003 рр. у Гончарівському (Чернігівщина) проходив службу у Першій Сіверській бригаді Збройних сил України.

2014 рік застав його вдома, на той час Євгеній вже одружився і мав трирічну донечку.

– 18 березня 2014 року я побачив по телевізору, що набирають добровольців на Донбас. І одразу для себе вирішив, що теж піду, – починає свою розповідь чоловік. – Поговорив зі своїм другом, узяли військові квитки, і прямо з роботи удвох пішли до військового комісаріату. За 15 хвилин пройшли медичну комісію, повернувся додому і повідомив жінку: «Збирай мені сумку в армію».

Євгеній Кривокульський з донечкою

Євгенія на одразу відправили в зону АТО, попереду були три місяці комплексних навчань. Служив він у 27-й бригаді оперативного командування Національної гвардії, яка базується на Печерську у Києві та у Березані. А 6 серпня прибув у зону бойових дій. Згідно з наказом командування, його підрозділи мали базуватися у селі Комишуваха на Луганщині, яке безпосередньо було розташоване на лінії зіткнення з російсько-терористичними військами. Тут він стояв на одному із шести  блокпостів, які були розкидані на 300 м та охороняв пропускний пункт з Первоймайська. За 2 км від міста розташовувалися позиції сепаратистів  у яких було багато техніки. У першу ж ніч Євгеній потрапив під мінометний обстріл ворога, зізнається, що було дуже страшно, але ні на секунду не пожалкував за свою участь у бойових діях.

-У Комишувасі пробули 9 днів, потім нас відправили у «Золоте», там де пропускний пункт, його збудували у 2016, але не відкривають через постійні обстріли з боку бойовиків, – говорить Євгеній. – Всього в зоні АТО я пробув 45 днів. За цей час мій підрозділ втратив убитим одного бійця.  У вересні повернувся додому. Знову проходили польові навчання, відпрацьовували методику ведення війни.

Після перепідготовки його підрозділ відправили на Одещину, охороняти заставу Ткаченкове, яка розташовується на кордоні із невизнаною Придністровською республікою, яку контролюють російські війська. Євгеній Кривокульський прослужив тут ще 55 днів.

-Велика подяка волонтерам, бо ми хоч там, здавалося були в глибокому тилу, на мирній території, але дуже вони нам допомогли. Приїжджали одеські та тернопільські волонтери. Вони забезпечили нас усім необхідним, бо тоді армія ще була гола і боса, – ділиться військовослужбовець.

18 березня 2015 року чоловік повернувся додому, завершивши свою службу.

-Війна не закінчиться, поки не захочуть можновладці. Поки одні гинуть, інші заробляють на цьому кошти. Думаю, що вирішення конфлікту залежить не скільки від нашого керівництва, скільки від російського. Можливо від Кремля найбільше. Бо поки буде Росія, нас у спокої не залишать, – вважає колишній військовий.

-Що б Ви порадили тим чоловікам, які мають намір підписати контракт із ЗСУ та поїхати  на Донбас ?

-Подумати, чи воно треба їм. Бо були такі люди, які у 2014-му прийшли добровільно. Побувши в АТО певний час, ставали дезертирами, тікали звідти, їх ловили і вертали назад. Вони казали, що прийшли добровольцями і їм вистачить, навоювалися, але їх не відпускали, бо вже всі документи були оформлені. Тому треба чітко зрозуміти, чи потрібно це людині. Переді мною навіть не стояло таке питання: бути там, чи не бути. Я чітко зрозумів, що маю бути там.

Що спонукало Вас взяти участь у війні ?

-Бажання, аби росіяни не прийшли під мій дім. Краще ворога подалі затримати. Що на мене вплинуло ?! Можливо виховання, характер. Але я не засуджую тих,  хто не пішов воювати. Там дуже страшно,  та і не бояться лише дурні і мертві. Треба чітко уяснити, як ти хочеш жити. При тій російській владі, чи змінити у своїй державі хоч щось. Єдине, що мені не подобається – це відсутність позитивних змін. У нас зміни лише в тому, щоб підвищити пенсійний вік, комуналку. Чому волонтери до сих пір вимушені допомагати армії ? Куди діваються гроші. А волонтери працюють кожного дня. Бронежилет мені родичі купили. Одну форму сам купив, другу волонтери, бєрці теж волонтери дали, медикаменти друзі допомагали зібрати. І зараз так продовжується, зброя стара. То де ті зміни на краще ? – обурюється чоловік.

За його словами, з тих, хто разом з них служив в АТО, продовжує воювати лише один боєць. Але і він вже розчарувався в армії і має намір звільнитися.

Попри все, Євгеній не змінив своєї громадянської позиції: допомагає армії грошима, возить на фестивалі та відпочивати дітей учасників АТО. Він твердо вірить, що українцям вдасться перемогти у війні, а український прапор, українська мова і українська армія повернуться до Луганська, Донецька, Сімферополя та Севастополя.