Найбільше в Афганістані дошкуляли мухи

15 лютого минає 30-та річниця із дня виведення радянських військ з Афганістану. Своїми спогадами про війну ділиться житель міста Українка Микола Максименко.

 Микола Михайлович народився у  1948 році. У 16-річному віці переїхав разом із батьками до Українки. У кінці 60-х рр. пройшов строкову службу, потім навчався у Київському будівельному інституті, де, окрім основного фаху, засвоїв бойову спеціальність на військовій кафедрі.  У 1983 році був призваний до лав радянської армії як офіцер і відправлений до Афганістану.

– Служив я у будівельних військах, – говорить чоловік. – Об’їздив багато провінцій Афганістану.  Працював у Кабулі, Кандагарі, Кундузі та інших містах, де стояли гарнізони 40-ї радянської армії. Там облаштовували нормальне життя для людей, бо коли війська туди прийшли там нічого не було, одна пустеля. Будували все: казарми, будинки, котельні, аби опалювати, бо воно хоч там і південь, але взимку холодно, свердловини, щоб вода була, бані, аеродроми.

– Що найбільше дошкуляло під час служби в Афганістані ?

– Погода там нестерпна. Влітку жара за 50 градусів в затінку, зима холодна. Багато хвороб. Хворіли військові на тиф, гепатит. Найбіліше ж, що запам’яталося з негативного – це мухи. Їх там повно.

– Останнім часом у ЗМІ поширюється інформація стосовно низького рівня дисципліни у лавах радянських військ в Афганістані, а також п’янства. Чи це правда ?

– На рахунок п’янства, то точно не правда.  Під час служби дістати алкоголь було складно. У магазинах його не продавали, бо афганці не п’ють. Солдат міг привезти його лише з відпустки, не більше 2 пляшок. Тому я особисто п’янства не бачив. На рахунок дезертирства, то теж не чув, щоб повально була дідівщина і хлопці тікали з армії.  Дисципліна була сувора, як у воюючій армії.

Був випадок: декілька наших військовослужбовців потрапили в полон, до них ставилися погано. Деякі знаходили спільну мову, приймали іслам. Залежно від того, що людина думала.

А була інша історія. Якось 10 наших бійців потрапили в полон. Їх вивезли в Пакистан, там тримали у таборі, вони підняли повстання, захопили склад зі зброєю і два дні відбивалися. Хлопці сподівалися, що держава підтримає їх, надішле підпомогу. Проте ніхто не втрутився. Потім пакистанська армія приїхала і артилерією розбили табір. Хлопці там і полягли. Керівника цього повстання я знав, він з Києва. У нього тут донька лишилася.

– Після виведення радянських військ, у грудні 1989 року, керівництво СРСР назвало цю операцію помилкою і обвинуватило Леоніда Брєжнєва і Політбюро зразка 1979 року (коли вводили війська – Ред.) винуватими у цій злочинній акції. Які Ваші думки з цього приводу, чи жалкуєте за часом, проведеним там ?

– Вважаю, що вводити туди війська не треба було. Проте, якщо народ такий розумний, то чого мовчав цілих 10 років, поки йшла війна. Як помер Брежнєв сказали, що він такий-сякий, але коли приймалося рішення про введення військ –– усі мовчали, то виходить усіх все влаштовувало.  На рахунок мене, я ні за чим не жалкую. Бо як можна жалкувати про прожитий рік?!

Довідка

Афганська війна тривала з грудня 1979 по лютий 1989 року. Офіційна статистика стверджує, що загинуло понад 15 тисяч радянських солдат,  54 тисячі отримали поранення. За неофіційними даними загинуло 140 тисяч, а 350 тисяч зазнало поранень. Через війну пройшло більше 160 тисяч  українців. Із них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або такими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 тисяч українців, із них 4 687 повернулися додому інвалідами.

Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, –– 11 українців. Серед загиблих українців 103 є уродженцями Київщини.