“Європа їла український хліб, а українець у цей час помирав з голоду”, – спогади про Голодомор

Зі спогадів Василя Івновича Селецького 1927-2003, проживав у селі Потоки Кременчуцького району, Полтавської області.

Голодомор 1932-1933 рр.

Той голод зустрів дуже малим, було мені лише 5 років. Батько, Іван Остапович, працював бухгалтером. Ще займався пошиттям черевиків на дому. Це і давало якісь мінімальні прибутки і норми хліба, які на початку не дали померти з голоду.

У батька було багато зерна, зумів приховати від здачі, аби його не забрали комісари, він склав його у стіл, який мав приховане подвійне дно. От одного разу приїхали перевіряючі, батька вдома не було, а мати десь пішла з ними показувати, чи немає по хлівах та городу зерна. Лишився я та ще двоє комісарів у хаті. От вони дали мені цукерку. Смачну таку, як зараз пригадую, і питають: «А де батько заховав зерно?», а я малий був, і як ні в чому не бувало кажу: «Ось, під столом». Вони хваць, задрали скатертину. А там нічого нема. «Ну ти й жартівник», – сказали мені і пішли.

Весна 1933 року була ще тяжча. Батько десь дістав м‘ясо і аби його не знайшли, заховав у собачу будку. Важкий був час, не думав, що на моєму віку буде ще один голодомор.

Голодомор 1946-1947 рр.

Цей голод врізався мені в пам’ять дужче, бо вже був дорослішим, та і забрав життя рідної людини. Мені було 20 років. Важкий час. Нас тоді у батька було вже четверо синів. Двоє старших: Микола 1919-го і Григорій 1924–го року народження, служили в Совєтській армії, визволяли Європу. Один дійшов до Праги, інший до Берліну. А я з меншим, Анатолієм, коцюрбились у цей час від голоду. У той рік, коли двоє моїх братів у складі армії «страни совєтов» переможно завершували визволення Європу від нацизму, коли до міст Європи більшовики везли українське збіжжя, аби підтримати місцеві прокомуністичні уряди, на Полтавщині, на українських чорноземах, помирала з голоду моя мати Килина, і я, і брат, і батько, нічого вдіяти не змогли. Ми вижили, а стільки українців померли. Дехто рятувався втечею на Донбас, бо там були шахти і будували підприємства, там було ліпше з продовольством, декого рятували родичі з армії. А ми свою матір не врятували. Отак. Європа їла український хліб, а українець у цей час помирав з Голоду. І усім було байдуже.

Довідка: від Голодоморів 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр. в сукупності за різними версіями померло понад 10 млн українців.